Якої ти національності?

— я українка—

Людина —це провідник сили, сили Духу. Сила проходить крізь тебе неочікувано і перебіг
подій тоді просто фантастичний.

Перший клас я закінчувала в Багдаді, в школі при посольстві СРСР. Я в тій школі так
ніяковіла, що коли розповідала вірш вчителька стояла за моєю спиною і тримала мене за
руку.
Мій тато працював в Іраку воєнним радником. І ось якось з ним і його колегами (перекладач,
працівник посольства СРСР і військовий офіцер з Іраку, здається один з вищих офіцерів)
стояли перед входом в готель, в якому ми жили.
Вони між собою жваво розмовляли, і я була там як антураж, щоб створити якусь атмосферу.
Я стояла і слухала. За той час, поки там жили я трохи навчилась арабської мови.
Моя зовнішність привернула увагу іракського офіцера. Тому що я смугла, чорнява з чорними очіма і
довгим чорним волоссям. Я схожа і не схожа на арабку одночасно.
Я відчувала що йому щось не зрозуміло і цікаво. Тому його питання для мене було
нормальним:
— ти якої національності?—спитав він мене.
А так як мені переклад не потрібен я йому і відповіла сама без перекладача. І дуже швидко,
так, що ніхто не вспів втрутитись.

Ось тут цікаво: для відповіді на питання в мене пройшла просто карколомно швидко логічна
цепочка.
—Я з Радянського Союзу, в ньому багато республік, всі рівні, я живу в Україні. Тож я українка!

Я відповіла раніше ніж перекладач переклав питання іншим.

— я українка!

Так. Переклад моєї відповіді був непотрібен.
Але ця відповідь… стільки ємоцій, єнергія, сила просто вирувала.
Мене це дуже здивувало бо здавалось, що небо впало на землю.
—Іракський військовий дуже здивувався і над чимсь замислився, ніби над чарівною тайною.
— мій тато ледь не втратив свідомість, став білим з тремтячими руками
— посольський надувся, і його гнів просто бив фонтаном з нього
— перекладач пробував злитись з асфальтом, чи стіною
Що ж було далі?
Зустріч скомкано завершили, пхаючи мене до готелю і я чула як дорослі ніяково пояснювали
іракцю що я мала, дурна дитина.
Але.
Але потім зі мною була дуже серйозна розмова. Точніше був шалений прессінг.
Щоб донести правильну відповідь. Правильне на їх погляд розуміння, яке звучить так:
— всі радянські люди «русские». І коли питають потрібно так і казати—« я русская».
Сила ж має своє бачення і я як провідник чесно доносила це.
— це навіть не логічно— не згоджувалась я— союз вільних республік. Так? Так. А це означає
рівних. Чому тоді грузин повинен казати що він «русский»?
— так потрібно. Коли за кордом, то всі «русские»
Так і сталось, що ця програма радянських часів « Что все в советском союзе русские» мені
не підгрузилась.

Але саме тому на просторах Землі досі в багатьох країнах не знають українців, грузин та інших— бо це радянські або «русские».

Ця програма підгружалась в глибоку підсвідомість всім на території радянського союзу (різними, дієвими способами). І тому так багато людей досі трохи « русские». Це даннісь, яку можливо змінити людині практиками усвідомлення.
Моє земне тіло на той пресинг відреагувало: я захворіла на двосторонню пневмонію. Хворіла
тяжко. Стояла на межі…
Як одужала, напишу далі, бо раз прокинувшись Сила, сила Духу вже назавжди залишається.